USD: 25.9   EUR: 27.57   RUB: 0.41
Облачно

-6°C

Покровск

Облачно

(099)778-69-78
(063)829-08-06
info@shkvarki.org
22 січня – День Соборності України

22 січня – День Соборності України

День Соборності України – відносно молоде свято, яке набуло великого значення у зв’язку з розвитком незалежної української державності та консолідації політичної української нації. Поняття «соборність» з’явилось у нашому науковому й політичному лексиконі порівняно недавно. Насамперед, слід підкреслити, що соборність не є явищем лише суто українським. Це загальна, органічна ознака будь-якої нації, – неодмінна умова її розвитку й процвітання. Вона означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. Це – один з найзаповітніших ідеалів багатьох народів світу. По-друге, соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовну консолідацію всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від досягнення реальної державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої демократичної національної держави. Для українського народу, віками позбавленого своєї власної державності та розірваного на частини між сусідніми країнами, дана проблема завжди була особливо болючою і неймовірно складною. Соборність для України – це єдність багатоманітності, об’єднання навколо спільного стрижня, яким є українська державність, українська ідентичність.

Ідея єдності і соборності батьківських земель, так само, ідеї незалежності й державного суверенітету, сильної централізованої влади є головним змістом державницької ідеології будь-якого народу. Не був винятком у цьому ряду і наш український народ. Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Тривогою за відсутність єдності на рідних землях, осудом князівських чвар і міжусобиць, які значною мірою призвели до падіння Київської Русі, переповнені давньоруські оповіді й повчання, літописи й літературні твори. Та марно закликали до єдності князі, літописці, автор геніального «Слова о полку Ігоревім».
Після розпаду Київської Русі українській еліті не вдалося ні об'єднати в межах національної держави етнічні українські землі, ні зберегти їхню незалежність. Превалювання серед можновладців особистих і регіональних інтересів над національно-державними зумовили неспроможність панівної верстви організувати й очолити боротьбу українців за створення незалежної соборної держави. Лише в роки Національної революції середини XVII ст. у національній самосвідомості усього народу стався, по суті, революційний прорив: уперше після загибелі Київської держави з'являється державна ідея, вироблена генієм великого гетьмана Богдана Хмельницького. Вона передбачала створення незалежної держави, до складу якої мали ввійти усі етнічно українські землі. Ця державна ідея стала визначальною у визвольних змаганнях народу протягом наступних століть і аж до сьогодення. Сам Б.Хмельницький зробив усе можливе заради її реалізації. Він витворив Українську козацьку державу. Не були втрачені перспективи возз'єднання в її межах усіх українських земель і досягнення цілковитої незалежності. Один лише вкрай несприятливий для України стан міжнародних відносин не дозволив йому досягти мети. Національна революція середини XVII ст. існування держави Б.Хмельницького, трагедія Руїни обумовили те, що ідея соборності українських земель стала елементами суспільної свідомості українців.
У подальшому практичним втіленням ідеї соборності займались українські гетьмани І.Мазепа, П.Дорошенко, П.Орлик. У XVIII - на початку ХХ століть, коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Росією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях найкращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.
Визначну, неперевершену роль у формуванні почуття соборності й українськості, безперечно, відіграв Пророк нашої нації Т.Шевченко. Ця ідея єдності українських земель, пролунавши зі сторінок «Русалки Дністрової», «Руської трійці» та «Книги буття Українського Народу» Кирило-Мефодіївського Братства, у поемах і віршах Т.Шевченка, декларації Головної Руської Ради, проголошеної 1848 року, почали оформлюватися у виразну політичну програму в діяльності М.Драгоманова, галицьких «народовців», «Братства Тарасівців», творчості І.Франка, Ю.Бачинського, М.Міхновського, М.Грушевського, В.Липинського, фактично усіх українських партій та інших політичних організацій кінця XIX - початку XX ст.
З початком Української національно-демократичної революції у 1917 році та поновленням національної державності у формі Української Народної Республіки (проголошена у результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 року) та Західно-Української Народної Республіки (проголошена 1 листопада 1918 року) набуло актуальності питання возз’єднання усіх українських земель в одній державі. Між урядами УНР і ЗУНР розпочалися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 року у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. «Західно-Українська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою - значить заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усією територією й населенням, як складова частина державної цілісності, в Українську Народну Республіку. Українська Народна Республіка заявляє цим свій непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну державу з Західно-Українською Народною Республікою - значить заявляє свій намір прийняти всю територію й населення Західно-Української Народної Республіки, як складову частину державної цілісності, в Українську Народну Республіку» - йшлося у документі.
Уряд Західноукраїнської Народної Республіки - Державний секретаріат - у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Галицької армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.
3 січня 1919 року Національна Рада УНР у місті Станіславі (Івано-Франківськ) схвалила закон про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Проголошення злуки було призначено на 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України.
Головні урочистості проголошення злуки відбулися на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта Злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л.Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії В.Винниченку. Член Директорії Ф.Швець урочисто зачитав Універсал Директорії: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України - Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу».
Акт Злуки українських земель був засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР у єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на голубому полотні.
Акт Злуки був історично закономірним та спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.
Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти. Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.
Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою владу чужі землі».
Акт Злуки став могутнім виявом волі українців до консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Це був реальний крок до об`єднання українських земель, який і сьогодні істотно впливає на національно-політичні процеси в Україні. День Соборності України - це нагадування про те, що сила нашої держави - в єдності українських земель. Ця дата є знаком споконвічної мрії українського народу про незалежну, соборну, національну державу.
Таким чином, Акт Злуки став якісним етапом національного розвитку та державного будівництва. Незважаючи на те, що молода українська держава була знищена зовнішніми ворожими силами, ідея соборності як вищої національної цінності остаточно закріпилася у колективній свідомості українців, а Акт Злуки став одним з найважливіших духовних символів українського народу.
Так, 22 січня 1939 року з нагоди 20-річчя проголошення Акту Злуки на офіційному рівні відбулося урочисте відзначення свята Соборності у Карпатській Україні, яка на той час була автономною республікою у складі Чехословаччині. Це був привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з’їзді Всенародних зборів українців у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки та легітимізувати свою програму побудови Української держави на базі «закарпатського П’ємонту». У заході взяли участь понад 30 тисяч осіб.
Урочисто відзначаючи роковини Акта Злуки УНР і ЗУНР, ми не маємо права обійти мовчанкою один з найважливіших етапів в історії змагань українського народу за свою соборність і державність - період 1938-1954 років. Саме в цей час відбулося проголошення незалежності Карпатської України; завершилося збирання в межах колишнього СРСР основних етнічних земель українського народу; до складу УРСР увійшла Кримська область і Україна як член ООН включилась у світову політику. Збирання українських земель і утвердження нових кордонів України в їх етнічних межах відкривало сприятливі умови для консолідації української нації, національного відродження й зростання національної самосвідомості українців. Незважаючи на жахливі жертви і втрати, ці роки увійшли героїчною сторінкою в літопис священної боротьби українського народу за свою державність і соборність. Вони засвідчили нескореність нації і невмирущість національної ідеї. Вони наблизили реальний суверенітет України, її незалежність.
Під час радянського періоду роковини Акту Злуки не відзначалися. Проте відродження національної ідеї на початку 1990-х років знову проходило під егідою ідеї соборності – як державної, так і національно-духовної. Так, 21 січня 1990 року, у чергову річницю проголошення Акту Злуки, патріотичні сили організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. За різними оцінками, участь в акції взяли до 3 мільйонів українців.
Враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки для утворення єдиної соборної української держави, Президент України Л.Кучма у 1999 році запровадив нове свято - День соборності України, який почали відзначати саме 22 січня – у день проголошення Акта злуки. Цей Указ є похідним від прийнятої у 1996 році Конституції України, згідно з якою Президент є Гарантом державного суверенітету та територіальної незалежності України. А відповідно до Конституції України на Президента покладається обов'язок приймати рішення та виконувати дії, спрямовані на захист і зміцнення державного суверенітету, збереження цілісності та недоторканності території України у межах існуючих кордонів.
30 грудня 2011 року Президент України В.Янукович видав указ, яким скасував указ Президента В.Ющенка 2005 року про встановлення Дня Свободи 22 листопада, та указ Президента Л.Кучми 1999 року про встановлення Дня Соборності України 22 січня, водночас з оголошенням 22 січня Днем Соборності та Свободи України. Отже, офіційно 22 січня у 2012-2014 роках відзначали саме День Соборності та Свободи України. Проте 13 листопада 2014 року указом Президента України Петра Порошенка свято було відновлено.
В складних умовах сьогодення День Соборності України набуває особливо актуального значення. Історія свідчить, що незважаючи на чисельні спроби розділити український народ та українську державу, рано чи пізно духовна консолідація нації призводила до більш міцного об’єднання. Так само сучасні виклики свідчать – подолання тимчасових труднощів призведе до духовного відродження держави і нації.
Абсолютна більшість нашого суспільства - попри всілякі партійні розбіжності, попри різне національне походження, конфесійний розбрат - здатна сприймати і розуміти це.
Відзначення річниці Злуки стало ще однією нагодою для об'єднання всього суспільства навколо стрижневої ідеї творення - державності. Ми всі різні, але прагнути одностайності у ставленні до Батьківщини - наш священний обов'язок. Роз'єднане, розколоте суспільство не може бути творчим. Ідея державності повинна, просто зобов'язана стати провідною в Україні! Всі інші - похідні від неї. Об'єднання навколо ідеї державності - це практичний патріотизм, непохитна віра у свої спроможності, оберіг духовного статку нації.
Скоординовані, дружні зусилля обов'язково повинні дати результативні наслідки. Передумовою справжнього соборного єднання держави є духовна злука всієї спільноти. Державницька ідеологія в суспільстві й духовна сила Церкви мають стати провідниками цього процесу. Ідея державності здатна виступити рятівною домінантою для подолання й церковного розколу та розбрату.
Ідея державного соборного самоутвердження, починаючи з давніх часів великокняжої доби, залишалася стрижневою для всіх поколінь українців. Ця невтолима потреба історичної правди і справедливості, жагучий поклик волі рухали віковічною свідомістю мільйонів, готових заплатити позамежну ціну за її здійснення. Вся історія нашого народу - історія злетів і падінь саме ідеї соборності. Звільнивши творчий дух, об'єднавши зусилля навколо спільної ідеї розбудови України, наш народ здатен вразити світ своїми здобутками!
У наш час органи державної влади, місцевого самоврядування в Україні мають формувати та практично реалізовувати державну політику щодо консолідації та розвитку Української нації і держави, забезпечувати державний суверенітет і економічну самостійність соборної України відповідно до української національної ідеї та ідеалів боротьби за волю і славу України. Визначення «соборності» має бути присутнім у першій статті Конституції України.

Добавить комментарий